Гуде вiтер вельми в полi

ГУДЕ ВIТЕР ВЕЛЬМИ В ПОЛI

Гуде вiтер вельми в полi,
Реве, лiс ламає...
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.

Гуде вiтер вельми в полi,
Реве, лiс ламає...
Козак нудиться, сердешний,
Що робить — не знає.

Гуде вiтер вельми в полi,
Реве, лiс ламає...
Козак стогне, бiдолаха,
Сам собi гадає:

'Ревеш, вiтре, та не плачеш,
Бо тобi не тяжко!
Ти не знаєш в свiтi горя,
Так тобi й не важко!

Тобі все одно, чи в полі,
Чи де ліс ламаєш,
Чи по морю хвилі гониш,
Чи криші здираєш -

Солом'яні і залізні,
Яку де зустрінеш,
Снігом людей замітаєш
В полі, як застигнеш.

Одiрви од серця тугу,
Рознеси по полю,
Щоб не плакався я, бiдний,
На нещасну долю!

А коли цього не зробиш,
То кинь мене в море,
I зо мною хай потоне
Моє люте горе!'